В наш час сім’я – це невелика і досить замкнута система. Вона контактує з навколишнім світом, але залишається центрованою на собі. Дитина, що росте в цій сім’ї, з наймолодшого віку засвоює несвідому установку, що її потреби, бажання, вимоги може задовольнити лише одна-дві людини, з певними чітко визначеними характеристиками. Звісно,  в процесі дорослішання сфера спілкування людини розширюється, але дитячі об’єкти (батьки, рідні брат чи сестра) залишаються найбільш визначальними. Так формується наш  ідеал любові – що є лише одна чи кілька людей, які можуть і повинні задовольнити твої потреби, зробити тебе щасливим.
Власне від шлюбу людина очікує цього, що той єдиний партнер забезпечить їй щастя, що він навіть не може, а повинен задовольнити її потреби. В період закоханості саме так і відбувається. Завдяки гормональним змінам та процесам ідеалізації створюється відчуття повного задоволення. На цьому піку молоді люди вступають в шлюб і чекають продовження раю. Але час іде й стає зрозуміло, що потреби не задовільняються, заповітні бажання не виконуються. Шлюбні партнери починають розуміти, що ідеальна модель сім’ї, в якій поєднуються несвідомі бажання та свідомі очікування, не відповідає реальності. В результаті наступає розчарування.
В сім’ї накопичується невдоволення, напруга, взаємні докори, агресія може проявитись в надмірній увазі жінки до побуту, чоловік може карати її, проводячи весь час з друзями чи граючи в комп’ютерні ігри.
В випадку такої сімейної кризи подружжю потрібно разом сформулювати РЕАЛЬНІ очікування стосовно сімї та один одного. Не перекладати відповідальність на іншого, а працювати в парі. Також необхідно усвідомити причини своєї роздратованості – ви кричите на чоловіка, бо він не приділяє вам уваги, а не тому, що пройшовся взутим по килиму. Слід ніколи не забувати, що ви вийшли заміж не за турботливу мамусю чи сильного татка, а за партнера, і , відповідно, лише партнерські стосунки та особиста зрілість дають можливість насолоджуватись сімейним життям.