Символдрама, або Кататимно-імагинативна психотерапія (Кататимне переживання образів або метод «сновидінь наяву») – це метод психологічно орієнтованої психотерапії, що виявився клінічно високоефективним при короткостроковому лікуванні неврозів і психосоматичних захворювань, а також при психотерапії порушень, пов’язаних з невротичним розвитком особистості. В якості метафори символдраму можна охарактеризувати як «психоаналіз за допомогою образів».

Метод розроблений відомим німецьким психотерапевтом професором Ханскарлом Льойнером (1919-1996). Появі символдрами як самостійного напрямку в психотерапії передувала тривала експериментальна робота, проведена Х. Льойнером на базі психіатричної клініки Марбургского університету наприкінці 40-их – початку 50-их років. Сьогодні символдрама поширена в більшості країн Європи, а також у Північній і Південній Америці й деяких країнах Азії. Метод офіційно визнаний системою медичного страхування ряду європейських країн.

Міжнародне товариство Кататимного переживання образів та імагінативних методів у психотерапії й психології (МОКПО) і Інститут Кататимно-імагінатівної психотерапії в м. Геттінген (Німеччина) делегували право вести викладання символдрами в нашій країні Російській філії МОКПО й створеному в Москві Інституту символдрами, призначивши доцентів Інституту Кататимно-імагінативної психотерапії в Росії і в Україні.

В основі методу символдрами полягає вільне фантазування у формі образів, «внутрішніх картин» на задану психотерапевтом тему (мотив). Психотерапевт виконує при цьому контролюючу, супровідну та направляючу функцію.

З відомих на сьогоднішній день близько п’ятнадцяти напрямків психотерапії, що використають образи в лікувальному процесі, символдрама є найбільше глибоко й системно проробленим і технічно організованим методом, що має фундаментальну теоретичну базу. В основі методу лежать концепції класичного психоаналізу, а також його сучасного розвитку. Розуміння символіки образів і процесів, що розгортаються при використанні символдрами, значно збагачується звертанням до теорії архетипів і колективного несвідомого К.Г. Юнга, а також до розробленого них методу активної уяви. З феноменологічної точки зору, можна простежити паралелі цього методу в дитячій ігровій психотерапії, у психодрамі й в елементах гештальт-терапії. У технічному плані, символдрамі близькі елементи ведення психотерапевтичної бесіди за К. Роджерсом й деякі стратегії поведінкової терапії, наприклад, за Й. Вольпе. Проте, символдрама – це не комбінація із суміжних психотерапевтичних методів, а самостійна, оригінальна дисципліна, багато елементів якої виникли задовго до того, як вони з’явилися в інших напрямках психотерапії. У символдрамі успішно поєдналися переваги багатого спектру психотерапевтичних технік, що займають полярне становище у світі психотерапії: класичного і юнгіанского аналізу, поведінкової психотерапії, гуманістичної психології, аутотренінгу.

Процедура терапевтичної сесії при застосуванні методу, наступна. Пацієнта , що лежить із закритими очима на кушетці або сидить в зручному кріслі вводять у стан розслаблення. У роботі з дорослими пацієнтами й підлітками для цього використається техніка, близька до двох перших щаблів аутогенного тренінгу за Й.Х. Шульцу. Як правило, буває достатньо декількох простих навіювань стану спокою, розслабленості, тепла, важкості й приємної втоми послідовно в різних ділянках тіла. У роботі з багатьма дітьми навіть і це часто буває зайвим. Можна просто попросити дитину лягти або сісти, закрити очі й розслабитися. Після досягнення пацієнтом стану розслаблення йому пропонується уявити образи на задану психотерапевтом тему – стандартний мотив. Уявляючи образи, пацієнт розповідає про свої переживання психотерапевтові, що сидить поруч. Психотерапевт наче б-то «супроводжує» пацієнта в його образах й, якщо необхідно, направляє їх протікання у відповідності зі стратегією лікування.

Участь психотерапевта зовні виражається в тому, що через певні проміжки часу за допомогою коментарів типу «так», «угу», вигуків типу «От як!», повторення описів пацієнта, а також за допомогою запитань про деталі й властивості образу він сигналізує про те, що уважно стежить за ходом розвитку образів пацієнта. Щоб забезпечити найбільш повне й глибоке саморозкриття особистості пацієнта, необхідно звести до мінімуму сугестивний вплив психотерапевта. Зокрема, питання психотерапевта повинні бути відкритими, тому що вже в самому запитанні можуть бути деякі елементи навіювання. Наприклад, замість того, щоб запитати: «Дерево велике?» або «чи далеко це дерево?», що вже припускає певне очікування відповіді, варто запитувати: «Якого розміру дерево?» або «На якій відстані знаходиться це дерево?»

Тривалість уявлення образів залежить від віку пацієнта й характеру мотиву, становить в середньому близько 20 хвилин. Курс психотерапії складається, як правило, з 8 – 15 сеансів. Однак істотні поліпшення наступають уже після декількох перших сеансів, аж до того, що іноді навіть один єдиний сеанс може позбавити пацієнта від хворобливого симптому або допомогти розв’язати проблемну ситуацію.

Психотерапія за методом символдрами проводиться в індивідуальній, груповій формі й у формі психотерапії пар, коли образи одночасно уявляють або чоловік і жінка/партнери, або дитина з одним з батьків. Метод символдрами добре поєднується із класичним психоаналізом, психодрамою, гештальт-терапією, ігровою психотерапією.

Досвід застосування символдраматичного методу в Росії свідчить про відсутність якихось перешкод лінгвістичного або культурального характеру для його адаптації. Прийняття методу багатьма практикуючими в нашій країні психотерапевтами й численні приклади досягнення ними виражених терапевтичних успіхів при роботі з пацієнтами свідчать про високий ступінь «конгруентності» методу для російських умов. Емоційно-образний підхід у розв’язанні внутрішніх конфліктів більше характерний для російської ментальності, чим чисто аналітичні техніки.

Характерною рисою методу є пропозиція пацієнтові деякої теми для кристалізації його образної фантазії – так званогоо мотиву. З безлічі можливих мотивів, найбільше часто спонтанно виникаючих у пацієнтів, у ході довгої й кропіткої експериментальної роботи були відібрані такі, які, з діагностичної точки зору, найбільш релевантно відображають внутрішній психодинамічний стан і, в той же час, мають найбільш сильний психотерапевтичний ефект.

Які основні мотиви символдрами Х. Льойнер пропонує наступні:

  1. луг, як вихідний образ кожного психотерапевтичного сеансу;
  2. підйом у гору, щоб побачити з її вершини панораму ландшафту;
  3. проходження вздовж струмка нагору або вниз за течією;
  4. обстеження будинку;
  5. спостереження узлісся й очікування істоти, що вийде з темряви лісу.

Всі мотиви мають, як правило, широкий діапазон діагностичного й терапевтичного застосування. У той же час існує певна відповідність між кожним конкретним мотивом і деякою проблематикою. Можна говорити про віднесеність конкретних мотивів до певної проблематики й стадії дитячого розвитку, а також про особливу ефективність деяких мотивів у випадку певних захворювань і патологічних симптомів.

Символдрама стає важливою ланкою у вітчизняній психотерапії. Цей метод добре відповідає очікуванням, традиціям, установкам і ментальності в цілому, характерним для пацієнтів у нашій країні, орієнтованих скоріше на емоційно-образне, ніж на чисто раціональне переживання й вирішення психологічних конфліктів. Її поширення має велике значення для становлення й розвитку системи психотерапевтичної допомоги й підготовки нових висококваліфікованих фахівців, істотно збагачуючи теорію й практику психотерапії.