Особистісна ідентичність та віртуальна самопрезентація в Інтернет-середовищі / Христина Турецька // 36ірник наукових праць Інституту психології імені Г.Костюка. – К., 2007. – Т. 9. – Ч. 3. – С. 389-396.

 

У статті здійснено аналіз ідентифікаційних процесів у віртуальному середовищі. Розглядається співвідношення між особистісною ідентичністю і віртуальною самопрезентацією та можливості їх взаємовпливу в Інтернет як новому шарі соціальної реальності. Виділено два підходи у вивченні співвідношення особистісної ідентичності та віртуальної самопрезентації: “дефіцитарний” та “креативний”.

 

В статьи осуществлены анализ идентификационных процессов в виртуальной среде. Рассматривается соотношение между личностной идентичностью и виртуальной самопрезентацией и возможности их взаимовлияния в Интернет как новом пласте социальной реальности. Выделено два подхода в изучении соотношения личностной идентичности и виртуальной самопрезентации: “дефицитарний” и “креативный”.

 

В епоху інформаційної революції проблема ідентичності набуває все більшого значення. Сучасні засоби масової інформації та інформаційні системи, становлення інформаційного суспільства порушують межі, системні властивості статі, класу, етносу, релігії, національності, субкультури. Руйнуються колишні соціальні інститути, які формували ідентифікаційний процес. Відчуження, дефіцит міжособистісних зв’язків, їх стабільності та визначеності характерні для глобальної технологічної революції. Ідентифікація в ситуації панування інформаційних технологій та засобів масової інформації стає центральною проблемою для кожного.

Особливо виразно ці процеси прослідковуються у так-званому Інтернет-середовищі. Його унікальність полягає в тому, що, завдяки заданим у ньому умовам, воно надає індивіду практично безмежні можливості для самовираження і самовизначення. Адже у віртуальному середовищі відсутні жорсткі рамки категоризації за віком, статтю, соціальним становищем, національністю. Проте, така ситуація повної невизначеності, розмитості виступає фруструючою для індивіда, а отже, проблема особистісної ідентичності, питання “Хто Я?” постає перед ним з новою силою. В результаті у деяких дослідників навіть створюється враження, що Інтернет – не стільки інформаційне, скільки “самоідентифікаційне” середовище [4].

Особливої актуальності дана ситуація в Україні набула в останній час, коли Інтернет із сфери користування високоспецифічної групи людей (системних адміністраторів, програмістів) став доступним широким верствам населення, зокрема учням, студентам, офісним працівникам; відповідно акцент діяльності в новому середовищі частково перенісся з інформаційної на комунікативну функцію. Щоправда, дослідження в цій сфері ведуться порівняно недавно, переважно в рамках зарубіжної психології; найбільш відомі російські дослідники – А. Жичкіна та Є. Бєлінская. У вітчизняній психології дана тема ще недостатньо розроблена.

Тому постало завдання визначити особливості ідентифікаційних процесів у віртуальному середовищі. А зокрема – характер співвідношення між особистісною ідентичністю та віртуальною самопрезентацією та можливості їх взаємовпливу в Інтернет як новому шарі соціальної реальності.

Поняття “особистісна ідентичність” все частіше зустрічається у сучасній науковій літературі. Це не випадково – в контексті останніх соціальних змін підсилюється інтерес до проблеми вибору, самовираження. Ще наприкінці 60-х І. Кон писав про те, що складність і поліфункціональність “людського” визначається тим, що “людська психіка повинна постійно переробляти й координувати величезну кількість інформації. Чим більш різнорідне внутрішнє й зовнішнє, чим різноманітніша така інформація, тим гостріше буде його індивідуальне самовідчуття і тим складніше диференціювати образ Я” [6, С.64].

На сьогоднішній день виділяють три напрямки, в руслі яких ведеться дослідження ідентичності: психоаналітичний, теорія символічного інтеракціонізму та когнітивна психологія. Традиційно психоаналітичний напрямок пов’язують з ім’ям Еріка Еріксона, котрий визначив ідентичність як внутрішню неперервність і тотожність особистості. В його власних роботах та дослідженнях його послідовників основний наголос зроблено на внутрішню інтегрованість, наступність і тотожність індивіда самому собі в часі і просторі. Разом з тим, вже в роботах Дж. Марсіа, хоч вони й написані в рамках психоаналітичної традиції, здійснюється перенос акценту з дослідження самототожності на вивчення процесу вибору й утвердження ідентифікації суб’єкта з певними професійними, релігійними, політичними, дружніми та іншими групами [3].

У теорії символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, І. Ґоффман) роль інших у процесі самостановлення й самовизначення підсилюється, а сам процес формування ідентичності виноситься із внутрішньоособистісного простору на зовні в сферу взаємодії з оточуючими людьми. Вводяться поняття “соціальної ідентичності” як типізації особистості іншими людьми на основі атрибутів соціальної групи, до якої вона належить та “політики ідентичності” як впливу людини на інформацію про себе, що надходить в соціальне оточення [3].

В когнітивноорієнтваній психології (X. Теджфел, Дж. Тернер) ідентичність, або “Я-концепція”, розглядається як когнітивна система, що виконує роль регуляції поведінки у відповідних умовах [3].

Проблема співвідношення особистісної ідентичності та самопрезентації також по-різному розглядається у вищеперерахованих підходах. Так, у психоаналітичній парадигмі ідентичність – поняття значно глибше, місткіше ніж роль, які виконує особа. Це співвідношення “Самості” та “Персони” в термінології Юнга – співвідношення між центром особистості та зовнішньою оболонкою, маскою, що презентується іншим. В той же час, в теорії символічного інтераціонізму ці поняття зближуються завдяки введеній І. Ґоффманом концепції “політики ідентичності”, відповідно до якої конструювання враження про себе перетворюється у конструювання власної ідентичності. В. Доіз у руслі теорії соціальних репрезентацій навіть стверджує, що особистісна ідентичність може розглядатись як соціальна репрезентація, а значить, як організуючий принцип в системі символічної взаємодії індивідів і груп. Зрештою, є роботи в яких саме поняття “особистісна ідентичність” розглядається як фікція, так як “усі форми ідентичності, усі форми самоконструкції повинні бути соціальними” [5, C.68].

У віртуальному середовищі вирішення завдання самовизначення, пошуку ідентичності, на думку А. Жичкіної та Є. Бєлінскої, можливе двома шляхами – традиційним, уже перевіреним в реальному світі та якісно новим – у першому випадку, Інтернет, завдяки існуванню в ньому безлічі різних співтовариств (чатів, телеконференцій й MUD), а також завдяки тому, що він сам по собі є соціальною реальністю, надає нові в порівнянні з реальним життям можливості приналежності до певних соціальних категорій. У другому такі особливості Інтернет-комунікації, як анонімність і обмежений сенсорний досвід, породжують унікальну можливість експериментування із власною ідентичністю [5].

Так, традиційно в руслі символічного інтеракціонізму вирішується проблема впливу нової соціальної ситуації (Інтернет-середовища) на ідентичність в дослідженнях Дж. Донат. На її думку афіляція і підтримка – важлива функція Інтернет. Віртуальна спільнота вимагає, щоб учасники підтримували ідей, навколо яких засновується група. Тому віра у спільні цінності решти учасників – іншими словами, соціальна ідентичність має важливе значення для спільноти. Ідентичність також відіграє ключову роль в мотивації людей активно брати участь в групах обговорення новин, форумах. Є люди, що витрачають на них величезну кількість енергії: відповідаючи на запитання, підбираючи аргументи. В більшості таких груп їх популярність зростає за допомогою “вивішування” інтелектуальних і цікавих коментарів, в інших – за допомогою грубих, брутальних повідомлень. Хоч правила поведінки є різними, кінцевий результат однаковий – особа визнається спільнотою завдяки активності того типу, яка заохочується групою [10].

Що ж до експериментування з власною ідентичністю, створення цілком нових віртуальних самопрезентацій – це унікальна властивість Інтернет. Так, на думку С. Таркл, віртуальні спільноти – найяскравіший приклад того як культура симуляції змінює традиційні уявлення про людську ідентичність. Дійсно, вони роблять можливим конструювання ідентичності. Люди створюють і управляють самопрезентаціями. Сама думка про внутрішнє, “істинне Я” ставиться під сумнів [17].

Що ж спонукає користувачів Інтернет створювати віртуальну самопрезентацію? З одного боку, важливу роль тут відіграють об’єктивні технічні особливості Інтернет – обмежений сенсорний досвід, текстова комунікація, анонімність, відсутність часових та просторових меж [15]. Усе це може визначати те, що віртуальна самопрезентація може бути іншою за формою у порівнянні з реальною, більш виразною і, часто, навіть навмисно конфліктною. Ці властивості віртуальної самопрезентації пов’язані з тим, що ніхто не хоче бути повністю анонімним і, в результаті, абсолютно ніким не поміченим. У конструктивній формі реакція на анонімність і недостачу виразних засобів у віртуальній комунікації проявляється в тому, що віртуальні самопрезентації наділяються перебільшеними, дуже виразними атрибутами сили, могутності, краси й т.п. [4].

У віртуальній комунікації, завдяки невидимості користувача, не виражені ті ознаки, які пов’язані із зовнішнім виглядом і є основою соціальної категоризації в реальному спілкуванні. Бажання тотальної анонімності може виражати незадоволеність реальною ідентичністю, а саме, тими її сторонами, які у віртуальній комунікації відсутні – стать, вік, соціальний статус, етнічна приналежність, зовнішня привабливість. Б. Бекер називає можливість “утекти із власного тіла” одним з головних факторів, що мотивують участь у віртуальній комунікації [4].

На думку С. Таркл, віртуальна самопрезентація може бути здійсненням мрії, нездійсненної в реальності, мрії про силу й могутність або про приналежність і розуміння [17].

К. Янґ вважає, що віртуальній комунікації стає можливим реалізація “Ідеального Я”; вираження заборонених у реальності агресивних тенденцій, витіснених сторін своєї особистості; задоволення заборонних сексуальних бажань; бажання контролю над собою в користувачів з яскраво вираженими деструктивними тенденціями; висловлення поглядів, які неможливо висловити в реальності навіть найближчим людям [18], [19].

А. Жичкіна підкреслює більшу розкутість, епатажність і меншу соціальна бажаність віртуальної самопрезентації у порівнянні з реальним, і тим більше, у порівнянні з ідеальним “Я” [5].

Очевидно, що вибір способу самопрезентації в Мережі залежить від типу особистості. Так Дж. Сулер, в якості гіпотези, пов’язує певні психологічні типи з характерними стилями поведінки в Інтернет: анонімність і вільний доступ заохочує антисоціальних осіб; нарцистичні особистості використовують численні віртуальні взаємин як спосіб викликати захоплення; дисоціативні особистості схильні повністю відділяти власне віртуальне життя від реальності; шизоїдів приваблює відсутність інтимності внаслідок анонімності віртуальної комунікації; компульсивні особи використовують комп’ютер і віртуальність для контролю над взаєминами і оточенням [12].

Одначе, крім незадоволеності реальною ідентичністю, віртуальна самопрезентація може створюватися через інші причини. Створення віртуальної особистості, що відрізняється від реальної, може бути спричинене тим, що люди не мають можливості виразити усі сторони свого багатогранного “Я” у реальній комунікації, в той час як віртуальна комунікація надає їм таку можливість. Так, Дж. Семпсей вважає, що віртуальна особистість не співвідносна ні з “ідеальним”, ні з “реальним” Я, вона, насамперед, виражає прагнення пережити щось абсолютно нове [11].

А Є. Бєлінская та А. Жичкіна стверджують, що користувачами старшого підліткового і юнацького віку віртуальна особистість найчастіше створюється саме з метою отримати новий досвід, що може бути пояснено віковим прагненням до самовираження, реалізованим через “приміряння” на себе різних ролей, при чому, створення віртуальної особистості в цьому випадку не є компенсаторним прагненням до подолання об’єктивних або суб’єктивних труднощів реального спілкування й взаємодії [1], [4];

Жичкіна А.Є. навіть припускає, що люди, які схильні до конструювання віртуальних особистостей, мають низьку соціальну ригідність, а люди, котрі ніколи не конструюють віртуальних особистостей вирізняються високою соціальною ригідністю [5].

В той же час Н. Чеботарьова пропонує розглядати віртуальну самопрезентацію як актуалізацію однієї або декількох субособистостей. На її думку множинність і мінливість ідентичності у віртуальній комунікації відбиває не стільки множинність ідентичності в сучасному суспільстві в цілому, скільки розгортання структури власної особистості і дослідження її потреб [8].

Найбільш яскраві прояви експериментування з ідентичністю – віртуальна “зміна статі” і девіантна поведінка в Мережі, обидва ці явища поширені в Інтернет.

Описуючи девіантну поведінку в Інтернет, Дж. Донат говорить про існування користувачів, які вдаються до навмисно антинормативних, образливих висловлювань, за які їх виключають із комунікації. Тоді вони входять у співтовариство знову і ситуація повторюється [10]. Дж. Сулер пояснює це явище наступним чином: ніхто не хоче бути цілком анонімним. Особи, що вдаються до девіантної поведінки потребують, щоб на їх поведінку реагували. Ця потреба є чимось іншим, ніж просто катарсис незадоволених потреб. Відчуваючи фрустрацію від невідомості або відсутності прийняття спільнотою, учасник спрямовує її в антисоціальне русло. Їм потрібно відчути, що вони мають певний вплив на інших. Це схоже на поведінку дитини, котра відчуває, що нею нехтують і поводиться “погано” для того, щоб отримати увагу від батьків, навіть якщо вона виражається у сварці і покаранні [14].

Найбільше докладно гіпотетичні мотиви створення віртуальної особистості, що відрізняється від реальної, описані на прикладі віртуальної “зміни статі” – видавання себе у віртуальній комунікації за представника протилежної статі. Віртуальна “зміна статі” дуже поширена в Інтернет. Вона може бути пов’язана з різними факторами, причому, зовсім не обов’язково із гомосексуалізмом або трансвестизмом. Дж. Сулер [13] наводить наступні можливі причини зміни статі:

-                  під тиском соціальних стереотипів деяким чоловікам важко виражати свої властивості, що можуть бути означені як “фемінні”, тому віртуальність дає можливість для вільного вираження цих властивостей;

-                  прийняття жіночої ролі може привертати більше уваги, особливо якщо використовувати сексуальний нік (віртуальне ім’я). Це може приносити задоволення від влади і контролю над іншими чоловіками;

-                  чоловіки можуть приймати жіночу роль, щоб досліджувати стосунки між статями;

-                  у певних випадках зміна статі може відбивати дифузну статеву ідентичність;

Таким чином, ми показали вплив реальної ідентичності на віртуальну самопрезентацію, Однак, існує можливість зворотного впливу – впливу віртуальної самопрезентації на реальну ідентичність. Один із прикладів такого впливу наводить Ш. Таркл. Вона описує, як студент коледжу, що у реальності відрізнявся крайньою нетовариськістю, сором’язливістю, непевністю в собі, почав грати в одну з MUD – мережних рольових ігор. У грі він познайомився з дівчиною-гравцем, між ними зав’язалися романтичні стосунки. Незабаром він досяг у грі визначних успіхів, настільки, що його вибрали полководцем однієї з армій у вирішальному бою. Він був вражений наданою йому довірою. Поступово він зрозумів, що може являти цінність в очах інших людей, може бути успішним і домагатися своїх цілей. Він став більш впевненим в собі, більш товариським. Це привело до того, що в нього з’явилися друзі в реальному житті. Тобто, існує можливість зміни реальної ідентичності через віртуальний образ [17].

В якості пояснення такого впливу Дж. Семпсей наводить паралелі між певними видами психотерапії та віртуальними іграми: як у бібліотерапії відбувається ідентифікація з певним героєм з метою пропрацювання проблеми; спонтанне відігравання ролей спонукає до катарсису за методом психодрами; розвиваються соціальні вміння як у Т-групі [11]. Ш. Таркл, щоправда, зауважує, що потрібно розмежовувати психотерапію та віртуальну активність. Цілі психотерапії – це, звичайно, не просто надати місце для “програвання на зовні” поведінки, яка виражає конфлікти, але і створити сприятливе середовище для “пропрацювання” невирішених проблем. Тобто, відмінності між програвання і пропрацюванням є критерієм даного розмежування [17].

Таким чином, узагальнення досліджень особистісної ідентичності та віртуальної самопрезентації у віртуальному середовищі дозволило виділити два підходи:

-                  Підхід, який можна означити як “дефіцитарний” – тобто, віртуальна особистість створюється через незадоволеність реальною ідентичністю, з метою реалізації потреб та вираження тих сторін свого “Я”, які не можуть бути реалізовані в реальному житті. Його дотримуються більшість зарубіжних дослідників [10], [11], [16], [17], [19];

-                  Підхід з точки зору розширення можливостей – “креативний” – основною причиною створення користувачами віртуальної ідентичності є отримання нового досвіду як самоцінне прагнення, як власне “пошук”. Найбільш розвинений в дослідженнях російських авторів [1], [5], [8].

Варто відзначити, що автори, що схиляються як до першого так і до другого підходу відзначають, що даний феномен (конструювання віртуальної самопрезентації) стає можливим завдяки специфічним характеристикам Інтернет-середовища – обмежений сенсорний досвід, текстова комунікація, анонімність, відсутність часових та просторових меж.

 

Література:

  1. Белинская Е.П. Интернет и идентификационные структуры личности http://psynet.by.ru/texts/bel4.htm
  2. Бондаренко С.В. Модель социализации пользователей в киберпространстве http://psynet.carfax.ru/texts/bondarenko7.htm
  3. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Идентичность: философский и психологический анализ. К.: 1999.
  4. Жичкина А.Е. Социально-психологические аспекты общения в Интернете http://psynet.carfax.ru/texts/zhichkina1.htm
  5. Жичкина А.Е., Белинская Е.П. Стратегии самопрезентации в Интернет и их связь с реальной идентичностью http://psynet.carfax.ru/texts/bel6.htm
  6. Иванова И.Л. Социальная идентичность в различных социокультурных условиях // Вопросы психологии. – 2004.– № 4. – С. 65-75.
  7. Кон И. С. В поисках себя. Личность и ее са­мосознание. – М.: Изд. Политической литературы, 1984.
  8. Чеботарева Н. Д. Интернет-форум как виртуальный аналог психодинамической группы http://psynet.carfax.ru/texts/chebot.htm
  9. Шевченко И.С. Факторы динамичности самопрезентаций в Интернет-общении. http://psynet.carfax.ru/texts/shev1.htm
  10. Donath J. S. Identity and Deception in the Virtual Community http://socserv2.mcmaster.ca/soc/courses/stpp4C03/ClassEssay/muds.htm
  11. Sempsey J. When is the MUD too Gooey http://journal.tinymush.org/v3n1/sempsey.html
  12. Suler J. R. Personality Types in Cyberspace www.rider.edu/suler/psycyber/psycyber.html
  13. Suler J. R. Do Boys Just Wanna Have Fun? Male Gender-Switching in Cyberspace (and how to detect it) http://www1.rider.edu/~suler/psycyber/genderswap.html
  14. Suler J. R. . The Bad Boys of Cyberspace Deviant Behavior in Online Multimedia Communities and Strategies for Managing it. 1997. http://www1.rider.edu/~suler/psycyber/badboys.html
  15. Suler J. R. The Basic Psychological Features of Cyberspace Elements of a Cyberpsychology Model www.rider.edu/suler/psycyber/psycyber.html
  16. Suler, J. R. Identity Management in Cyberspace www.rider.edu/suler/psycyber/psycyber.html
  17. Turkle S. Constructions and Reconstructions of Self in Virtual Reality: Playing in the MUDs Culture of the Internet. Lawrence Erlbaum Associates, Inc., Publishers, Mahwah, NJ, US, 1997.
  18. Young K. S. Internet Addiction: Symptoms, Evaluation, And Treatment http://www.netaddiction.com/articles/symptoms.htm
  19. Young K. S. What Makes the Internet Addictive: Potential Explanations for Pathological Internet Use http://www.netaddiction.com/articles/habitforming.htm