Майбутній британський педіатр та психоаналітик народився 7 квітня 1896 року в м. Плімут, Англія. Його батько Фредерік Віннікот вів успішну торгівлю галантерейними товарами й за заслуги перед громадою був обраний мером Плімута. Мати Дональда була фанатично релігійною жінкою, суворої, навіть похмурого вдачі. Емоційної близькості з матір’ю він ніколи не відчував. У Дональда було дві старші сестри – Вайолет і Кетлін, усі діти виховувались няньками.

Дональд зростав слухняною дитиною, але у віці дев’яти років забруднив кляксами свої зошити і на рік відклав здачу іспитів. Займався різними видами спорту і був кращим бігуном в школі.

Вирішивши стати лікарем, почав вивчення медицини  у Кембріджі. Навчання було перервано призовом до армії під час Першої світової війни. У 1920 р. закінчив Королівський медичний коледж. У 1923 р. одружився з Алісою Тейлор і влаштувався на роботу педіатром  в лікарню Педдінгтон Грін у Лондоні. Протягом наступних сорока років працював у цій лікарні і в дитячому Королівському госпіталі, де мав справу майже з 60 тис. дітей, їх батьками, бабусями і дідусями.

Будучи педіатром, Д. Віннікотт зацікавився психоаналітичними ідеями. У 1923 р. пройшов аналіз у англійського психоаналітіка Дж. Стречі, який був перекладачем робіт З. Фрейда і підготував англійське 24-томне видання його праць. У 1927 р. Віннікота прийняли в Британське психоаналітичне товариство, в 1934 р. він отримав кваліфікацію психоаналітика, працюючого з дорослими людьми, а в 1935 р. – кваліфікацію дитячого психоаналітика. Надалі він пройшов особистий аналіз у кляйніанського аналітика Дж. Рів’єр, навчався у Дж. Рікмана, супервізувався у М. Кляйн.

Попри це, Віннікот продовжував практикувати як педіатр, і багатий досвід роботи з важкими дітьми та їх матерями слугував основою його наступних теоретичних побудов в галузі дитячого психоаналізу. Згадуючи про ці роки, Віннікот пише: «У той час я починав працювати лікарем-консультантом з педіатрії, і ви можете собі уявити, як захоплююче було вивчати незліченні історії хворіб і отримувати від батьків всі необхідні підтвердження психоаналітичних теорій».

Віннікотт вперше висловив свої уявлення про людську особистість у статті «Маніакальний захист», прочитаній ним 4 грудня 1935 на науковому засіданні Британського психоаналітичного  товариства.

На початку свого психоаналітичного навчання Д. Віннікотт дотримувався традиції кляйніанської школи. Однак з часом він переосмислив ряд ідей цієї школи і виступив проти її радикалізму в психоаналізі, що знайшло своє відображення, зокрема, у його статті «Моє особисте ставлення до внеску Мелані Кляйн у розуміння ранніх стадій емоційного розвитку» (1962). Після розколу Британського психоаналітичного товариства на фрейдистів і кляйніанцев, він увійшов в ту групу британських психоаналітиків, які зайняли незалежну позицію в чомусь погоджуючись, а в чомусь розходячись з психоаналітичними концепціями А. Фрейд і М. Кляйн.

У воєнні роки Віннікот активно співпрацював з урядовою комісією з евакуації, що займалась вивозом міських дітей з-під бомбувань в сільську місцевість. Розлучені з матерями, ці діти своїм душевним станом і поведінкою наочно переконували психоаналітика в правоті його уявлень про роль матері в становленні особистості.

У 1951 р. він вступив у другий шлюб, одружившись на Кларі Бріттон, яка була соціальним працівником і з якою він співпрацював у воєнні роки.

У 1950-1960-ті роки Віннікот представив громадськості досвід своєї роботи з дітьми та батьками у формі популярних радіопередач, що виходили на Бі-Бі-Сі. Стенограми цих передач склали зміст його найбільш популярної книги «Розмова з батьками».

Після війни протягом більше двох десятиліть Д. Віннікотт працював у дитячому відділі Інституту психоаналізу, читав лекції, вів приватну практику. Двічі обирався президентом Британського психоаналітичного товариства, був членом ЮНЕСКО.

Учень Віннікотта Масуд Хан так описує свого вчителя: «Коли я згадую своє майже двадцятирічне співпрацю з Віннікотт, то особливо жваво уявляю його розслаблену поставу і зосередженість. Віннікотт слухав усім тілом, у нього був гострий, але не настирливий погляд, він дивився недовірливо і разом з тим надзвичайно доброзичливо. Його рухи були майже по-дитячому спонтанними. І, при тому, він міг бути мовчазний, дуже спокійний і стриманий. Я не зустрічав іншого аналітика, більш природного у своїй поведінці, ніж Віннікотт. Він незмінно залишався самим собою, і в той же час для абсолютно різних людей щоразу був іншою людиною. Він ніколи не прилаштовувався під образ, який виникав у людей, і не намагався нав’язувати власний світогляд. І разом з тим сам він, Віннікотт, завжди залишався непохитним.

У похилому віці Д. Віннікотт їздив на велосипеді, закинувши ноги на кермо, а також керував автомобылем автомобілем, висунувши голову через дах і давлячи тростиною на газ. Відомий випадок, коли 71-річному Д. Віннікоттові поліція зробила попередження за своєрідний спосіб їзди на велосипеді.

Помер у Лондоні 28 січня 1971

На сьогоднішній день фонд Squiggle Foundation щорічно публікує в Лондоні журнал під назвою «Winnicott Studies: The Journal of the Squiggle Foundation». Ціль видання – навчати осіб специфіки практичного використання ідей вченого.

Віннікот написав близько 190 праць: «Клінічні замітки про порушення в дитячому віці» («Clinical Notes on Disorders of Childhood», 1931), «Спостереження за малюками в стандартній ситуації» (1941), «Нормально любляча мати та її дитина» (1949), «Перехідні об’єкти і перехідний феномен» (1953), «Гра і реальність» («Playing and Reality», 1971).

Література

Винникотт Д.В. Игра и реальность. — М.: Институт общегуманитарных исследований, 2002. – 288 с.

Винникотт Д.В. Семья и развитие личности. Мать и дитя. — М.: Литур, 2004. – 400 с.

Винникотт Д.В. Пигля. Отчет о психоаналитическом лечении маленькой девочки. — М.: Класс, 1999. — 176 с.

Винникотт Д.В. Маленькие дети и их матери. — М.: Класс, 1998. – 80 с.

Винникотт Д.В. Разговор с родителями. — М.: Класс, 2007. – 96 с.

Обухов Я.Л. Значение первого года жизни для последующего развития ребенка (обзор теории Винникотта) “Школа здоровья”, 1997, №1, с. 24-39.

Лейбин В. Постклассический психоанализ. Энциклопедия.. — М.: АСТ, 2008. — С. 384—392.

Энциклопедия глубинной психологии. Т. III. Последователи Фрейда / Пер. с нем. — М., «Когито-Центр», МГМ, 2002.— C.224-259.

© Єсип М., Турецька Х.