Хайнц Кохут народився в заможній айстро-єврейській сім’ї 3 травня 1913 р. у Відні.  Батько Кохута, Фелікс був піаністом а також займався бізнесом після чотирьох років служби на Східному фронті під час Першої світової війни. Його мати, Ельса Лямпль Кохут, була дуже вольовою жінкою і зіграв важливу роль у житті свого єдиного обожнюваного сина, Хайнца. Саме вона наполягла на тому, щоб Хайнц навчався вдома з  репетиторами; він відвідував заняття в початковій школі лише останній  рік навчання, після чого навчався вісім років у Доблінґерській гімназії.

Впродовж принаймні, двох років ранньої юності Кохут, Ельса Кохут найняли йому репетитора, Ернста Моравіца, який був, ймовірно, студентом університету. Репетитор проводив з Хайнцем більшу частину часу, вони разом відвідували оперу  і музеї. Кохут завжди згадував про свого репетитора з великою ніжністю, адже в дитинстві він був повністю самотнім. Кохут був пізніше в прихованій формі описав ці стосунки  в автобіографічній історії  хвороби «два аналізи пана З.».

Після закінчення гімназії (1932 р.) продовжив освіту на медичному відділенні Віденського університету за спеціальністю неврологія. 1938 року отримав ступінь доктора медицини.

Кохут був вельми освіченою людиною з вишуканими смаками в музиці та мистецтві. Він виріс, відвідуючи  оперу три рази на тиждень і був добре знайомий з сучасними тенденціями в літературі та живописі. Не цікавився особливо ідеями Фрейда, але у 1937 році він звернувся по психотерапевтичну допомогу до психолога Вальтера Марселя, який був експертом із плям Роршаха. Через рік він розпочав аналіз у відомого психоаналітика і друга З. Фрейда Августа Айхорна.

Однак через наступ нацизму у 1939 році Хайнц змушений перервати психоаналіз. Він емігрує спочатку в Англію, де протягом року перебуває в таборі для переселенців, а потім у квартирі дядька в Лондоні , перш ніж отримати візу США. Він прибув до США у березні 1940 року з  25 доларами в кишені й відправився у Чикаго на запрошення свого друга дитинства.

Подальшу неврологічну та психоаналітичну освіту здобуває в Чикаго.

Зокрема у період з 1941 по 1943 роки працює неврологом у лікарні Чиказького університету; з 1943 по 1947 роки веде лекції з неврології та психіатрії; з 1947 по 1950 роки є асистентом професора психіатрії Чиказького університету; з 1950 року перебуває на посаді професора психіатрії та члена правління Чиказького інституту психоаналізу. У 1973 році Кохут захистив докторську дисертацію в університеті Цинцинаті.

Свій «дидактичний» (і для нього непростий) аналіз він пройшов у Рут Ейсслер на початку і середині 1940-х років. З 50-х  років й до кінця свого  життя Кохут працював клінічним психоаналітиком.

У 1948 він одружився на Елізабет Майерс, а  1951 році народився його єдиний син  Томас Август (в честь Айхорна).

В психоаналітичному співтоваристві Чикаго в 1950-х, його, хоча й неохоче, визнали найбільш творчою фігурою. В ці роки він опублікував ряд важливих статей з прикладного психоаналізу, особливо психології музики, але його найбільшим внеском було есе про емпатію, яке вперше було представлено в 1956 році і опубліковане в 1959 році. Емпатію Кохут розумів як «звернену на іншого інтроспекцію».

Хайнц Кохут був віце-президентом Міжнародної психоаналітичної асоціації, президентом Чикаської психоаналітичної асоціації (1963-1964), президентом Американського психоаналітичного товариства (1964-1965).

Зі середини 60-х років і аж до самої смерті Кохут займається письменницькою діяльністю та викладанням своїх поглядів. Кохут  зібрав навколо себе групу відданих послідовників, що незабаром отримала національний і навіть міжнародний вплив. У нього було свідомі амбіції змінити характер психоаналізу.

Останнє десятиліття життя Кохута було дуже важким – він страждав на лімфому, про що було відомо лише родині та найближчим друзям, пережив складну операцію, пневмонію, був повністю виснажений. Проте, незважаючи на надзвичайно важку тілесну недугу, продовжував працювати до самої смерті, практично закінчивши книгу «То як лікує аналіз?».

Помер 8 жовтня 1981 року в Чикаго.

Праці «Аналіз самості: системний підхід до лікування нарцистичних порушень особистості» («The Analysis of the Self, a Systematic Approach to the Psychoanalitic Treatment of Narcissistic Personality Disordes», 1971), «Відновлення самості» (1977), «Пошук самості» (1978, за редакцією Пола Орнштейна).

Література

Кохут Х. Восстановление самости. — М.: «Когито-Центр», 2002. – 316 с.

Кохут Х. Анализ самости: Систематический подход к лечению нарциссических нарушений личности. — М.: «Когито-Центр», 2003. – 308 с.

Charles B. Strozier: Heinz Kohut: The Making of a Psychoanalyst Farrar, Straus and Giroux, New York. — 2001. — 477 р.

Лейбин В. Постклассический психоанализ. Энциклопедия. — М.: АСТ, 2008. — С. 793—795.

© Єсип М., Турецька Х.