У своїх мемуарах Малер описує себе як “дуже імпульсивну, з “незвично суворим Супер-Его”, а також схильною
до депресії ” ( Mahler , 1977, с. 40). Маргарет Шьоненбеґ народилася в Шопроне, містечку західної Угорщини в єврейській родині. Її батько був процвітаючим лікарем , а мати – домогосподаркою, яка, незважаючи на те, що чоловік обожнював її, відчувала себе глибоко нещасною. Малер описує свою матір як “дуже красиву, дуже нарцистичну . . . . вона мала зі мною настільки мало спільного, як тільки могла”

У дитинстві Маргарет була хворобливою дитиною, і доглядав за нею переважно батько. Пізніше їй здавалося , що мати хотіла, щоб вона померла. Ставлення до молодшої сестри Маргарет, Сюзанни, було іншим, мати любила і приймала її, і це, як пізніше відзначала Малер, лише посилювало її почуття відкинутості.

Маргарет  звернулася до світу батька: світу інтелекту, медицини та науки. Батько виховував її як хлопчика, й одного разу з гордістю сказав друзям: «У мене є дочка , з якою я можу обговорювати математику і політику». р.582 Закінчивши школу, Маргарет вирішила вступати до гімназії в Будапешті, в чому її підтримав батько – «Зрештою, я була його «хлопцем», і мені вистачило мізків і особистості вчитися як син». Малер стала другою жінкою, яка залишила своє рідне місто заради вищої освіти.

Потрапивши в Будапешт , незабаром вона увійшла в гурток психоаналітиків , де познайомилася з Ш. Ференці, М. Балінтом та іншими.

У 1916 році Малер вступила в Будапештський університет, де почала вивчати історію мистецтв, але незабаром покинула навчання, вирішивши займатися медициною. Провчившись ще три семестри, вона перевелася до Мюнхенського університету для проходження клінічної практики з педіатрії. Зіткнувшись з зростаючими проявами антисемітизму, навесні 1920 Малер відправилася в Йенський університет. У Єні вона зіткнулася з випадком, котрий відіграв значну роль в її подальшому становленні як психоаналітика. Батько привів свого єдиного сина, дошкільника , в клініку через повільний фізичний розвиток. Ніколи раніше не розлучаючись з сином, батько залишив його в клініці на ніч, і цієї ночі дитина померла. Батько повернувся на наступний день, щоб забрати хлопчика додому, після того, як побачив сон про те, що повалив у лісі дерево  і цим деревом був його син. Медичного пояснення смерті дитини не було. Малер дійшла висновку, що хлопчик був симбіотично зв’язаний з батьком і не зміг пережити розрив.

Малер закінчила навчання в 1922 році, і, оскільки не могла практикувати в Німеччині, бо не була її громадянкою, вирушила до Відня. Там вона познайомилася з А. Айхорном, який здійснив великий вплив на розвиток її психоаналітичних поглядів. У 1926 році Маргарет Шонбергер почала навчатись у Віденському психоаналітичному інституті. Ференці попросив хелен дойч бути її навчаючим аналітиком, але, після всього лише п’ятдесяти сесій Дойч визнала її такою, що “не піддається аналізу”. Незабаром їй було рекомендовано пройти терапевтичний аналіз, якщо він виявиться успішним, їй можна буде повторно стати кандидатом в аналітики. Малер звернувся до Айхорна і почала аналіз із ним, шість місяців по тому успішно поновила навчальну терапію. У 1933 році отримала психоаналітичну освіту, продовжуючи працювати з дітьми.

У 1936 році вона вийшла заміж за Пола Малера.

Коли нацисти анексували Австрію, практично все психоаналітичне співтовариство емігрувало до Британії чи Америки, включаючи і сім’ю Малер. У жовтні 1938 року вони приїхали в Нью-Йорк. Отримавши ліцензію, Маргарет Малер продовжила практику, проте колеги ставились до неї досить прохолодно, так як Нью-Йоркське психоаналітичне товариство роздирали внутрішні протиріччя. У США визнання до Малер прийшло аж у 1940 році, коли вона виступила з доповіддю про псевдоімбецильність, яку пізніше було опубліковано в Психоаналітичному щоквартальнику.  Після цього вона отримала посаду головного консультанта у дитячому відділенні психіатричного інституту в Колумбії.

Початок сорокових, попри карєрні успіхи, був для Маргарет дуже важким періодом – її батько загинув у рік окупації нацистами Угорщини, сестра переховувалась, а мати загинула у Аушвіці. Цей нелегкий час їй допомагала пережити дружня підтримка та терапія Едіт Якобсон.

У 1950 вона почала викладати у Філадельфійському психоаналітичному інституті. В кінці 1950- х, коли вона разом з Мануелем Фурером  відкрила Дитячий центр Мастерса на Манхеттені. Там вона розробила модель терапії, що передбачає активну участь матері в терапії дитини. Тут Малер досліджувала симбіотичні дитячі психози, які розглядала як порушення нормального процесу розвитку. Незабаром вона дійшла висновку, що гіпотеза про сепарацію-індивідуацію повинна бути перевірена на здорових дітях: одного лише вивчення хворих недостатньо для того, щоб зрозуміти, яким шляхом іде розвиток в нормі. До досліджень приєдналися Ф. Пайн, А. Бергман і Д. МакДевітт. Період з 1958 по 1975 став для неї найбільш продуктивним. За цей час вона і її колеги опублікували близько 30 робіт, які здійснили переворот у психоаналітичній теорії розвитку.

Наукові праці: «До питання про симбіоз людини і відмінності індивідуації» («On Human Symbiosis and the Vicissitudes of Individuation», 1968), «Психологічне народження дитини» («The Psychological Birth of the Human Infant» (у співавторстві з F. Pine, A. Bergman, 1975).

Література

Малер М., Мак-Девитт Дж. Б. Процесс сепарации-индивидуации и формирование идентичности // Журнал практической психологии и психоанализа. — 2005. — № 2.

Малер М.С., Пайн Ф., Бергман А. Психологическое рождение человеческого младенца: Симбиоз и индивидуация Когито-Центр, 2011 г. – 413 с.

Coates S.W. John Bowlby and Margaret s. Mahler: their lives and theories. Journal of the American Psychoanalytic Association  02/2004; 52(2): 571-601.

© Єсип М., Турецька Х.