Народилась 30 березня 1882 року у Відні. Її батько, доктор Моріц Райцес єврейського походження, був рабином (іудейським священиком). Однак з плином часу він відійшов від ортодоксального іудаїзму і закінчивши університет, став дантистом. Батько Мелані розлучився зі своєю першою дружиною й у віці після 40 років закохався і одружився на Лібузі Дойч, яка була на 15 років молодшою за нього. У цьому шлюбі народилось четверо дітей: Емілі, на шість років старша за Мелані, Емануель, на п’ять років старша, Сідоні, на чотири роки старша, і Мелані. Ставлення батька до Мелані було холодним. Йому виповнилось 50 років, коли народилась Мелані. При цьому він явно надавав перевагу старшій доньці, на яку Мелані постійно ображалась. Попри таке холодне ставлення батька, майбутній психоаналітик захоплювалась його інтелектуальними досягненнями – зокрема він володів десятьма європейськими мовами і міг відповісти на будь-які запитання своєї доньки.

Стосунки з матір’ю були більш близькими. Мелані пригадує її як молоду, хоробру, гарну та ініціативну жінку. Саме вона підтримувала фінансово сім’ю, коли помер батько Мелані (їй було тоді 18 років). Взаємини зі старшими сестрами були дуже напруженими, адже вони постійно дражнили Мелані у дитинстві. Опікувалася нею молодша сестра Сідоні, яка навчала її читати і писати. У ранньому дитинстві М. Кляйн довелося пережити ряд трагічних подій, пов’язаних зі смертю близьких їй людей – дві її старші сестри Емануель та Сідоні померли у молодому віці. Сідоні, будучи хворою на туберкульоз, більшість часу проводила у лікарні, померла у віці 8 років. Емануель померла пізніше від серцевого ревматизму. Смерть близьких для неї людей призвела до розвитку депресії, яка, як відзначають біографи Мелані, стала складовою її подальшого життя. Окрім цього майбутня вона почувала себе зобов’язаною своїм сестрам, адже вони допомагали її у навчанні: Сідоні навчила Мелані читати і писати, а Емануель – грецькій мові, яка була необхідною для вступу у гімназію.

Мелані вибрала медичну спеціальність та розпочала навчання в університеті. Проте, так і не отримала диплом лікаря, бо  у 1903 р. вийла заміж за інженера А. Кляйна й змушна була часто переїзджати, проживала з ним у Словаччині та Сілезії.

З 1910 по 1919 рік М. Кляйн родиною проживала з у Будапешті. У 1914 р., перебуваючи в депресивному стані, пов’язаному зі смертю матері і народженням третьої дитини, звернулася за консультацією до угорського психоаналітика Шандора Ференці, брат якого був знайомий з її чоловіком. Пройшла у нього курс террапії та проявила інтерес до психоаналізу. Ференці бачив у Мелані особистість з унікальними психоаналітичними нахилами, тому він підтримував і заохочував її спроби зануритись в емоційний світ пацієнтів. Психоаналітичну діяльність розпочала в 1917 р. з аналізу власної дитини, свого молодшого сина, а потім – п’ятирічного хлопчика, сина її знайомих.

Брала участь у роботі 5-го Міжнародного психоаналітичного конгресу, що проходив у Будапешті в 1918 р., де вперше побачила
З. Фрейда. У 1919 р. після виступу з доповіддю «Вплив сексуальної освіти і відмови від авторитету на інтелектуальний розвиток дитини» була прийнята в Угорське психоаналітичне товариство.

Познайомившись з німецьким психоаналітиком Карлом Абрахамом на міжнародній зустрічі, в 1921 р. М. Кляйн переїхала на його запрошення до Берліна, де розпочала роботу у Берлінському інституті психоаналізу, члени якого, однак, не підтримували неортодоксальних ідей дослідниці.

У 1922 р. розійшлася з чоловіком, залишившись з двома дітьми. Починаючи з 1924 р., Протягом чотирнадцяти місяців проходила особистий аналіз у К. Абрахама, який було перервано у зв’язку зі його смертю.

Познайомилася з деякими англійськими психоаналітиками (Е. Гловер, А. Стрейчі), які запропонували їй прочитати курс лекцій в Лондоні. Під час поїздки до Лондона у 1925, де вона прочитала шість лекцій про дитячий психоаналіз, президент Британського психоаналітичного товариства Ернст Джонс запросив М. Кляйн здійснювати її подальшу дослідницьку та терапевтичну діяльність в Англії.

У 1926 р. М. Кляйн переїхала до Лондона, де почала активно розвивати свої ідеї, пов’язані з дитячим психоаналізом і використанням техніки гри з маленькими пацієнтами. Її новації у цій сфері психоаналітичної діяльності були критично сприйняті  Анною Фрейд, яка, так само як і М. Кляйн, шукала шляхи і можливості використання психоаналітичних ідей і методів лікування при роботі з дітьми. Означені між ними розбіжності, пов’язані з розуміння специфіки дитячого психоаналізу, загострилися після того, як, рятуючись від нацизму, А. Фрейд зі своїм батьком переїхала до Лондона в 1938 р.

Разом з тим у 30-і рр.. ХХ століття ідеї М. Кляйн знайшли підтримку серед частини британських аналітиків. Багато хто з них, включаючи Д. Віннікотта і Дж. Болбі, пройшли у неї особистий аналіз та супервізувались.

У 40-х рр. дослідна та терапевтична діяльність М. Кляйн супроводжувалася розгортанням у Лондоні ідейних дискусій між її прихильниками та послідовниками А. Фрейд. У 1944 р. у Британському психоаналітичному товаристві вона виступила з доповіддю «Про емоційне життя дитини в світлі концепції депресивної позиції», в якій розвинула свої теоретичні положення про «депресивну позицію», вперше сформульовані нею в середині 30-х рр. В результаті бурхливих
дискусій було укладено «джентльменську угоду», відповідно до якої в Британському психоаналітичному товаристві утворилися три групи психоаналітиків (кляйніанська, фрейдистська та незалежна).

У 50-ті рр. ідеї М. Кляйн про ранні форми об’єктних стосунків, депресивну позицію, проективну ідентіфікацію і ряд інших привернули до себе увагу нового покоління британських психоаналітиків, включаючи В. Біона.

Мелані Кляйн померла в Лондоні в 1960 р. у віці 78 років.

Праці: «Про розвиток однієї дитини» («The Development of Child», 1917), «Важливість формування символу у розвитку Его» («The Importance of Symbol Formation in the Development of the Ego», 1930), «Внесок до психогенезису маніакально-депресивних станів» («A Contribution to the Psychogenesis of Manic-Depressive States», 1935), «Печаль та її відношення до маніакально-депресивних станів» («Mourning and its Relation to Manic-Depressive States», 1940), «Заздрість і вдячність» (“Envy and Gratitude” 1957).

Література

Кляйн М. Детский психоанализ /Пер. Ольги Бессоновой. – Институт Общегуманитарных Исследований, 2010 ‑160 с.

Кляйн М. «Зависть и благодарность» и другие работы 1955—1963 гг.. — Т. VI. — Ижевск: ERGO, 2012. ‑332 стр.

Кляйн М., Любовь, вина и репарация. — Т. II. — Ижевск: ERGO, 2007.

Кляйн М. «Развитие одного ребенка» и другие работы 1920—1928 гг.. — Т. I. — Ижевск: ERGO, 2008. – 374

Кляйн М., «Эдипов комплекс в свете ранних тревог» и другие работы 1945—1952 гг.. — Т. V. — Ижевск: ERGO, 2011. 312 стр.

Энциклопедия глубинной психологии. Т. III. Последователи Фрейда / Пер. с нем. — М., «Когито-Центр», МГМ, 2002.— С. 84-125

Лейбин В. Постклассический психоанализ. Энциклопедия.. — М.: АСТ, 2008. — С. 793—795.

 

© Єсип М., Турецька Х.